Перевірено часом: колись чужий Житомир став найріднішим

13.03
16:09

Олена Коваленко, 52 роки, народилася в Криму. З 25 березня 2014 року живе в Житомирі. Має 4 закінчені вищі освіти, з них 2 – педагогічні та 2 юридичні. Зараз навчається в аспірантурі, отримує 5-ту вищу освіту філософа в Житомирському державному університеті імені Івана Франка. Працювала шкільною вчителькою в одній з кримських шкіл. Нині вона працює регіональним координатором взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Житомирській області. Окрім всього іншого, очолює громадську правозахисну організацію «Громадське суспільство майбутнього». Повертатися жити в Крим не планує.

Зустрічаємося із пані Оленою у неї вдома. В затишній однокімнатній орендованій оселі на Гагаріна жінка проживає з вересня 2017 року. Заварюючи каву, вона розповідає про хист до приготування смачної випічки.

Олена сумує за своїми рідними. Згадує, як з мамою консервувала ягоди.

Робити пиріжки, вареники, тістечка та торти навчила мама. Вона разом з усіма рідними людьми залишилася в окупованому Криму. Олена сумує за своїми близькими. Згадує, як з мамою консервувала ягоди.

«Коли я була ще маленькою, мене здивувало те, що мама закручувала вишні без кісточок. Вона казала: це ж така краса і чого ми раніше такого не знали? А що, раніше так не закручували? - питаю. А мама відповідає: яка вишня, який абрикос? У нас дерев раніше не було. Я здивувалася. Як це не було? Вона пояснила: води не було, бо каналу не було. Вода була лише з криниць. А з криниць не наносишся, щоб дерева росли. Був степ і все. Крим – це засушливий регіон. Мене це так здивувало! Я народилася в 1966 році. Тоді вода вже була, виноградники були. Я пам’ятаю, що сади були. Зараз в Крим з України немає водопостачання. Те, що там наробили свердловини і викачують цю артезіанську воду, це ж до пори до часу! На таку кількість населення, яка зараз проживає в Криму! Я не знаю, скільки це триватиме. А Північно-Кримський канал закритий, він руйнується, тому що туди не надходить вода. Якщо канал працює, там постійно повинна бути вода. Зараз відновити його не просто, навіть якщо і спробувати»

З того часу, як покинула Крим, навідувалася до батьків декілька разів. Зараз боїться приїжджати, бо можуть затримати без причини.

Олена постійно спілкується з батьками. Вони вже літні люди і мають проблеми зі здоров'ям. З того часу, як покинула Крим, навідувалася до них декілька разів. Після тих подій, коли людей почали затримувати без причини, Олена не їздить на півострів. Натомість її рідні час від часу приїжджають до Житомира.

«Звичайно, мені б хотілося зараз з батьками побачитися, але я не хочу їх засмучувати, говорити, що я просто боюсь, чесно кажучи, туди їхати. Бо в Криму можуть без всякої причини затримувати. Я дивилася, як звільняли заручників, зокрема, нашого науковця з Донецька і він сказав, що його затримали тільки тому, щоб були люди для обміну!»

Люди на півострові залякані, тому змушені просто мовчати, розповідає пані Олена.

«Ті, хто не підтримує путінську владу на півострові, мовчать, бо бояться. Коли спілкуємося, ми взагалі про політику не говоримо, спілкування наше про природу, про погоду. Телевізор дивитися там не можливо, ціни захмарні. Я не знаю, як там можна жити. Зі старими знайомими, які розказують, як все прекрасно в Криму, я не спілкуюся. Мене ніхто не переконає, я все своїми очима бачу».


Багато хто соромився говорити українською. Коли її дитина пішла до школи, Олена взяла першокласників з українською мовою навчання.

За першою освітою Олена Коваленко вчитель початкових класів, а також має освіту вчителя української мови та літератури. Вона закінчила спочатку Ялтинське педучилище, далі – Херсонський педагогічний інститут. Викладати українську мову в Криму почала після того, як її дитина пішла в школу. Маючи освіту викладача української мови, Олена все ж добре її не знала, тому що виросла в російськомовному середовищі, а в інституті її вивчала формально.

«Рідною є російська. Багато хто соромився говорити українською. Я взагалі почала вивчати українську мову добре тільки тоді, коли дитина пішла в школу. Я їй пояснювала математику, терміни математичні називала російською, а дитина ходила до української школи і не розуміла мої пояснення. Вона не знала термінології російської. Тоді я собі на А4 написала, як правильно потрібно говорити українською математичні терміни, повісила на стіну, дивлюся і вчу дитину. В Криму дитина пішла в український клас. Я ще не мала на той час освіту вчительки української мови. Але знаєте, як воно вивчалося? Формально. Українську мову в інституті викладали, як не дуже потрібну. Все було російською. А тут, в Криму, почали відкриватися українські класи. Це був початок 2000-х років. А коли дитина навчалася вже в 2 класі, українському, то директор почала запрошувати на роботу вчителькою для першокласників з українською мовою навчання. Я сказала: Як це я його візьму? Я нормально не знаю української, буду позоритися перед дітьми і батьками. Директор наполягала. Казала, що я вже маю досвід, бо дитина в українському класі навчається. Я погодилася, але батьків одразу попередила, що добре українську не знаю, кажу – будемо разом навчатися. Перші методички купувала в Тернополі. Це потім мені дуже допомогло».

В той момент Олена для себе чітко вирішила спілкуватися виключно українською, як би це складно не було в російськомовному середовищі.

«В класі всі говорять українською, а на перерві, вдома, на вулиці - російською. Але я для себе вирішила, що буду тільки українською розмовляти. Взяла клас і почала говорити українською».

«Всі думали, що я приїхала зі Львова. Тому що розмовляла українською. Я ж в Криму народилася, в російськомовній родині»

«Я в 2006 році паралельно із педагогічною діяльністю працювала на виборах до Верховної Ради. Так от під час спілкування на виборах українською, всі думали, що я приїхала зі Львова. Якось прийшли до нас реєструватися люди на дільницю, які відпочивали в Криму. Мені сказали: ось там Ваші земляки зі Львова приїхали, то йдіть їх і реєструйте. А я кажу: чого це вони мої земляки? Тому що я спілкуюся українською? А якщо я англійською буду розмовляти, то мої земляки з Лондона поприїжджають? Звичайно, я допомогла львів'янам зареєструватися, але дуже гостро зреагувала тоді. Я ж в Криму народилася, в російськомовній родині»

Олена Коваленко зазнавала тиск з боку адміністрації школи, однак долала труднощі і працювала заради того, аби навчати дітей української.

Через діяльність Олени на виборах її звільнили зі школи. Вона брала участь в програмі «Чесні вибори», яка діяла на той час.

«Ми проводили тренінги для членів окружних виборчих комісій, дільничних виборчих комісій та спостерігачів. В нас були доручення від ЦВК. Ми їздили по всьому Криму, навчали, як проводити вибори і не порушувати виборчий процес. В 2004-му році я проводила тренінги, потім була головою дільничної комісії. Після того мене попросили піти зі школи. Це був 2006 рік. Були вибори до Верховної Ради України і місцеві вибори. В школі не сказали просто піти, а вирішили звільнити мене у зв’язку зі скороченням штату. Зробили такий мені запис в трудовій, що за скороченням штатів вони мене попросили з роботи. Хоча я одразу сказала, що це порушення трудового кодексу, тому що я мала вже на той час дві вищі освіти, а вони на моє місце ставили дівчат із середньою спеціальною освітою. Я була добре обізнана зі своїми правами, бо читала тренінги на цю тему. Чому ж я і пішла на юридичний, бо нас дуже прекрасно навчали для проведення тренінгів по виборчому процесу. Я розказувала іншим, як захищати свої права, а виявилося, що потім треба було захистити себе. Був суд. Цілий рік я поновлювалася на роботу. Суд виграла і поновилася. Управління освіти і профспілки не погодилися. Вони подали апеляцію в Сімферопольський апеляційний суд. Я поїхала туди і знову виграла суд. Мені виплатили за рік всю зарплату, яку я мала отримувати, моральну шкоду та всі затрати на суд. Це мене так надихнуло! Адже я змогла захистити себе, захистити свої права!»

Олена продовжила працювати вчителькою в школі. Впродовж цього часу зазнавала тиск з боку адміністрації школи, однак долала труднощі і працювала заради того, аби навчати дітей української. Нестерпно стало тоді, коли на кримську землю прийшли російські окупанти, так звані зелені чоловічки. До того ж жінка на той час отримала вищу юридичну освіту і створила громадську правозахисну організацію. Тоді Олена вирішила, що робити в Криму їй більше нічого. Перспективи роботи там для себе вже не бачила, адже російський Крим і навчання там української мови несумісні. Зібралася і ще до незаконного референдуму у 2014 року покинула півострів.

«Спочатку в голові не вкладалося, як це нас тут ніхто не захищає!? Як так може бути? Вирішила – терпіти не зможу. Зібрала валізи і поїхала з Криму»

«Коли вже я побачила, що остаточно Крим відходить, вирішила переїжджати. Я зрозуміла, що терпіти те все не зможу. Але спочатку в голові не вкладалося, як це нас тут ніхто не захищає!? Як так може бути? Коли познімали українські прапори, то половина учнів перестали ходити до школи. У людей був шок, коли бачили, як їхали захоплювати Парламент Криму. Їхали автобуси з людьми, з їх російськими прапорами, це був такий шок! Люди просто боялися в маршрутках розмовляти, всі ходили пригнічені, не знали, що буде далі. Бо раніше ніхто не звертав уваги, хто якою мовою говорить. Хочеш – говори українською, хочеш - російською. А тут всі боялися слово сказати українською. В нас у місті не було цих озброєних чоловічків, ми їх не бачили. В Сімферополі дійсно були, там танки стояли»

Відсутність державної політики щодо української мови було передумовою окупації в Криму

« Ми Крим прогавили ще тоді, коли Україна стала незалежною. Бо ніхто навіть не дивився, хто на місцях в Криму приходить до влади. А якщо б промоніторили і подивилися, які сили там приходять до влади. Наприклад, Блок Вітренко, Руський Блок, комуністи, Партія Регіонів там «зашкалювала». Якось на настрої в Криму не звертали уваги, думали, що саме собою стане на місця".

Пані Олена каже, що вибори в Криму владі навіть не потрібно було фальсифікувати, адже під час голосування у людей не було потужної альтернативи проросійським силам. Причину Олена Коваленко вбачає в тому, що держава стояла осторонь гуманітарної складової в Криму і жодним чином не намагалася українізувати населення. Українська влада ігнорувала стан українства.

«Під час президентських виборів у 2004 я була головою комісії. Приїхали спостерігачі, незалежні люди. На виборах нічого не підробляли, але результат голосування був ідентичним і в першому, і в другому, і в третьому турі. За Януковича голосувало переважна більшість, аніж за Ющенка (під час голосування на виборах 2004 майже в усіх областях відбулася масштабна фальсифікація президентських виборів, у зв’язку з чим відбулася Помаранчева Революція, - ред.). Там (в Криму – ред.) специфічний контингент людей. Там немає великих підприємств, там мало навчальних закладів і там нікому не потрібна українська мова».

«Ми втратили Крим ще раніше. Треба було починати з молоді. Не можна вже перевиховати людей старшого віку»

«У нас була одна україно-російська школа на все місто. На весь Крим цих шкіл було 6 чи 7, не пам’ятаю. Всі інші школи були російські. Це треба ще подивитися, чиї права там були більш захищені. Ми втратили Крим ще раніше. Треба було починати з молоді. Не можна було вже перевиховати людей старшого віку. Що ми могли їм доказати? В них усталені погляди. Вони хочуть повернутися в Радянський Союз. З ними все зрозуміло. Але ж молодь треба було не втрачати. Треба було всіма способами заохочувати молодь вивчати цю мову. Перед тим, як покинути Крим, в лютому 2014 ми завжди робили перепис того мікрорайону, діти з якого йдуть до нас у школу. Плюс попередньо з дітьми проводили навчання по суботам з метою подивитися, скільки дітей буде йти до першого класу. І були попередні висновки зроблені, що будемо набирати 4 українські класи по 30 чоловік. Це був би рекорд за багато років. Перед тим рік був – 3 класи, а це мало бути цілих 4 українських класи! З-поміж тих, хто хотів навчати своїх дітей українською, були діти людей, які мають високий професійний статус. Це діти суддів, прокурорів, міліції, помічників суддів. Вони розуміли, що дітям потрібна була українська мова. Це все реально було. Але просто так трапилося, що ми все проґавили. Якось на настрої в Криму не звертали уваги, думали, що саме собою стане на місця».

У Криму ще задовго до окупації формувалися проросійські настрої, які посилилися під час анексії півострова Росією.

«Щоб діти з Криму ставали громадянами Росії, щоб вони в те середовище вливалися, їм давали можливість вступати в російські вищі навчальні заклади, щоб вони не виїжджали сюди, в Україну. Вони проводять таку свою політику. А яку політику ми проводимо? Кажемо – будемо повертати ті території. Вчора я послухала виступ Георгія Туки, як ми втрачаємо те населення. Так, ми його втрачаємо, бо ми не проводимо там ніякої роботи. Я не хочу казати про те населення, яке і раніше не було нашим. Я так думаю, що той референдум (нелегітимний референдум про статус Криму, який відбувся 16 березня 2014 року – ред.) навіть якби чесно провести, то більшість все одно так би і проголосувала, як і в оголошених результатах. Ну я по тим виборам суджу, які я проводила: 3 тури і всі результати були однакові, переважали голоси за Януковича (вибори Президента України 2004 року – ред.). Там підтримується думка, що головне «язик» і все. До мене навіть деякі зверталися, щоб перекласти інструкцію з медичних препаратів з української на російську. Специфічні терміни, це теж треба було враховувати. Але ж треба було починати все ж з дітей – діти чистий матеріал. Бери і навчай!»

Олена називає Житомир тихим спокійним містом.

25 березня Олена Коваленко приїхала до Житомира. Називає його невеличким тихим спокійним містом.

«Не знаю навіть, чому обрала саме Житомир. Напевно, не було вибору. Також раніше я тут була, коли займалася виборами, мені сподобалося це місто. Я довго вчилася в Тернополі, але обрала Житомир. Чому не Тернопіль? Тому що кримській людині важко бути в Тернополі. Бо як би ти не розмовляв українською мовою, ти все одно не маєш того акценту, з яким говорять місцеві. Коли починаєш з ними говорити, то вони відчувають акцент, ти їм, як чужак. Вони так і кажуть. Хоча в мене дуже багато там друзів. Але ж я подумала, що ніколи не зможу той їхній акцент правильний вимовляти. Якщо не маєш постійного спілкування українською, то іноді замислюєшся, як можуть деякі слова звучати, ти не чув ніколи, як ті слова вимовляти. І люди, які змалку розмовляли російською, ті слова пом’якшують. В Житомирі в мене була одна знайома, яка мене тут зустріла і все, але жити ж я в неї не можу. Спочатку я жила в готелі кілька тижнів, далі знайшла квартиру. За чотири роки поміняла декілька орендованих квартир. Ось зараз винаймаю цю».

Разом з Оленою Коваленко вирушаємо до неї на роботу. Вона працює регіональним координатором взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Житомирській області. Олена Володимирівна каже, що любить ходити пішки, адже це корисно для здоров’я. До роботи – всього 15 хвилин пішої прогулянки.

Олена Коваленко обрала роботу до душі. Вона працює регіональним координатором взаємодії з громадськістю Уповноваженого ВР України з прав людини в області.

Пані Олена показує свій кабінет та робоче місце і каже, що така робота їй до душі. Вважає великим досягненням захищати права інших людей. Щойно ми підемо, пані Олена поїде перевіряти закриту установу.

«Прийшло повідомлення з тюрми стосовно порушення прав людини. Ми всі такі закриті установи перевіряємо, коли надходять сигнали. Нам дають доручення і ми їдемо, інтернати перевіряємо, тюрми тощо. Зараз будемо перевіряти тюрму. Ув’язнений скаржиться на порушення прав, тому треба піти подивитися, в яких умовах він утримується та чи виконуються всі права, які повинні забезпечуватися в закритих закладах. Довести порушення прав ув’язненого можна. Але є скарги не виправдані, тому що іноді самі ув'язнені не розуміють, що вони потрапили не в санаторій. Нас знають, пропускають. Бувають випадки, що відкривають сайт Уповноваженого, дивляться, хто має право перевіряти, дивляться посвідчення. Керівництво закритих установ розуміє, що краще пустити, аніж потім мати проблеми за перешкоджання діяльності Уповноваженого ВРУ з прав людини".


Окрім діяльності регіонального координатора взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Житомирській області Олена Коваленко також є головою ГО “Правозахисна організація «Громадське суспільство майбутнього», де працює заради захисту та сприяння розвитку прав та свобод громадян України.

«В мене таке враження, що я з Житомира ніколи не виїжджала. І не треба мені ніякого моря»

«Отака в мене позитивна історія. Дійсно. Я переїхала, знайшла роботу по душі, вона мені дуже подобається. Я закінчила одне навчання, далі вступила на друге. Я беру участь в різних проектах, в мене тут стільки друзів! Це велике щастя, що ти із задоволенням ідеш на роботу, до тебе приходять чи просто дзвонять друзі. Йду по Михайлівській і мене зустрічають, вітаються. Це приємно, дуже! В мене було таке враження, що я звідси ніколи не виїжджала, що я тут жила увесь час. І не треба мені ніякого моря. Не скучаю я за морем. В мене зовсім інші цінності. Я почала подорожувати. Вирішила, що потихеньку буду відкладати собі гроші на бюджетні поїздки за кордон. Звідси я тільки перший раз виїхала за кордон. До того ніколи раніше не виїжджала. Хоч раз на рік я повинна на 3-4 дні організовувати собі подорож, щоб подивитися світ. Перший раз зробила собі такий подарунок на 50 років. Я поїхала в Прагу зі своєю подругою. Вона там вже була не один раз. Їздили автобусом. Був січень 2016 року. А в 2017 році я вже сама поїхала до Туреччини. Ще в Криму я бачила, що в Стамбулі навесні проводять фестиваль тюльпанів. Це була моя мрія туди поїхати».


На цьому фото пані Олена у м. Прага

Олена жодного разу не пожалкувала, що переїхала до Житомира. Навпаки, дуже рада, тому що її життя кардинально змінилося на краще. Пані Олена, окрім того, що багато працює, ще й навчається. Зараз вона – аспірантка Житомирського державного університету імені Івана Франка. Навчається на філософському факультеті. Це вже буде її 5-та за кількістю вища освіта. Там, на лекціях та семінарах, поряд із молоддю, Олена почуває себе знову молодою, повною енергії та сил для нових перемог і здійснення мрій.

Наталія Дехтієвська

Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади


Источник:
reporter.zt.ua
blog comments powered by Disqus

Другие новости

24.04 11:46
Володимир Ширма оглянув ремонт соціальних закладів у Барашівській ОТГ
23.04 16:07
Ліквідатори Овруччини відвідали Чорнобиль і Прип'ять не з пустими руками. ФОТОРЕПОРТАЖ
19.04 16:36
Обласна рада садила ліс
19.04 12:48
У Києві до роковин Чорнобиля презентують фотовиставку зі світлинами з Житомирщини
19.04 11:59
У Житомирі Україні присягнули патрульні-новачки
19.04 11:43
Бюджет участі Житомира-2018 - 15 мільйонів 219 тисяч гривень
19.04 11:04
Сухомлин підтвердив, що у сквері на Лятошинського не буде МАФів
18.04 14:16
10 вулиць, які відремонтують у Житомирі цього року
18.04 12:56
Медиків Житомирщини починають вчити відношенню до пацієта, як до клієнта
17.04 17:44
Пожежники позапланово перевіряють ТРЦ Глобал UA
17.04 17:29
​До Житомира з "Есмеральдою" їде Хмельницький обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Старицького
17.04 16:06
Львівське сміття знову викинули на Житомирщині
17.04 15:44
​Борислав Розенблат став на захист чорнобильців. ВІДЕО
17.04 09:46
​Вулиця Сергія Параджанова у Житомирі знову перетворилася у Велику Руїну
16.04 16:32
Україна збирається на вихід з СНД
16.04 14:46
Блокада Телеграма: в Росії закрили рота популярному меседжеру
16.04 13:14
В Ружинському районі з'явиться перша ОТГ
16.04 12:32
Голова обласної ради Володимир Ширма посадив ділянку лісу
16.04 12:22
Житомирян запрошують до прибирання
13.04 14:02
На Михайлівській - повертають лавки з декоративним озелененням